Скарби дитячоі бібліотеки

Бесіди з поетесою Ганною Яновською. Частина друга

«Дуже важливе завдання, яке ставила перед собою дитяча радянська література, – це підготувати дитину до життя так, щоб вона була до нього адаптована і позитивно сприймала те, що навколо можна позитивного побачити. У полі орють, моряки в морі плавають, будинок будують…»

– Для чого ходити з дитиною до бібліотеки, коли вдома є багато гарних книжок? Та й в інтернеті сьогодні можна знайти майже все…

– Ходити в бібліотеку з дитиною можна і треба! Коли моїй Валі ще й двох років не було, ми пішли і записалися. Ну, мало того, що я, як доросла людина, давно багато дитячих книжок і не бачила, – там познаходила купу всякого добра, яке просто самому приємно в руки взяти. Я, наприклад, знайшла книжку свого дитинства про Нігерію. Там такий був Лев намальований, в африканському етнічному стилі, такий геометричний трошечки, з цяточками… Там була така казка – цей  сюжет у Європі відомий: здається, селяни виставляли сторожа, який мав всіх покликати, як прибіжить вовк. А той спочатку всіх дражнив і кликав просто так. І, коли по-справжньому прибіг вовк, його не послухали… Ось там така сама казка про лева. Але чудово проілюстрована.

Прочитала, як звали художницю, яка ілюструвала книжки, що на мене у моєму дитинстві дуже велике враження справляли. Це – Валентина Мельниченко. Що з нею, яка вона, я уявлення не маю…

В моєму дитинстві, і раніше, в 70-ті роки оці два ринки масової і артхаусної літератури були об‘єднані,  оскільки ринку як такого не було. Тобто все це була одна дитяча література. Був художник, у якого робота, був письменник, який інколи у видавництво щось дає, був редактор у видавництві. Часто абсолютно геніальні художники там працювали.

Ось ця книжка – це наша – це  з мого дитинства, я її просто зберегла.

Загадка про двері:

Стоїть на дорозі, усім заважає,
Хто йде, той штовхне,
А з дороги ніхто не приймає.

Зараз намагаються робити книжки, де загадки аналогічно проілюстровані. Дуже складно загадку проілюструвати так, щоб і не одразу відгадав, і щоб воно красиво виглядало, і щоб відгадка тут вичитувалась. Ось загадка про віник. Стоїть купа предметів, які теж живі, і можна ще подумати – віник  там є відгадкою, чи не віник… Може це там, не знаю, кочерга або сокира. Це взагалі прекрасна художниця, вона ілюструвала українські казки, колискові – ось тут лежить книжечка з колисковими.

Це теж така пам`ять мого дитинства, там котики є, оцю картинку дуже добре пам`ятаю. Українські народні казки вісімдесят якогось року, велику книжку з її ілюстраціями зараз у бібліотеках можна знайти…

Я розумію, що в ситуації Радянського Союзу людині, яка працювала так, регулярно доводилось робити те, що називається «викуп голови», щоб не мати особливих неприємностей. Тобто я в той же бібліотеці знаходила книжку під назвою «Рідна Вітчизна»,  де вірші про Радянський Союз і про Перше Травня… Її теж ілюструвала Валентина Мельниченко. Картинки теж із такими симпатичними дітьми, які з повітряними кульками, з прапорцями ходять, в народних костюмах різних народів, шпаківні вішають, щось там ще роблять…

Були такі календарі-щомісячники «Дванадцять місяців», які теж оформлювали команди художників. Нещодавно бачила за 76-й, по-моєму, рік календар, який, в тому числі, оформлювала Валентина Мельниченко. Там ось сторінка присвячена, скажімо, Січню. Ну намальовано, як  діти вішають годівничку,  зліпили сніговичка, десь в куточку білочка з дупла дістає гриб… У Травні намальовано, що дерева цвітуть, квіти, трудящі їдуть святкувати Перше Травня, але це дуже естетичні діточки, які з кульками, прапорцями… все воно дуже живе, веселе, воно дуже ЛЮДЯНЕ.  Я думаю, що такі художники виживали за рахунок роботи,  в тому числі, над подібними темами.

А стилів було – страшна кількість скільки! Цю книжку теж ми брали в бібліотеці . Вона 81-го року видання. Це художник теж класний був – Володимир Чапля.

Він працював і на «Детскую литературу» в Москві, і на «Веселку».  У книжці про крижину, наприклад, є оповідання про китеня, яке корабель переплутало зі своєю мамою, і моряки не могли розібратись, чого воно біля корабля крутиться, потім його мама знайшла.

До речі, чому треба ходить в бібліотеку? Що було в радянській дитячій літературі – і чого практично немає зараз? Зараз дуже багато яскравих цікавих дитячих книжечок, але щоб там було видно різні заняття дорослих,  дуже складно знайти. Оце книжка, наприклад, для дошкільного віку про моряків в Північних морях. Сопки тут якісь, тайга, корабель іде… це така романтика… Мені здається, що радянські дитячі письменники прекрасно розуміли, в який вони ситуації перебувають і в який ситуації перебувають люди навколо. І що з ними буде, якщо вони напишуть про те, що їм в житті не подобається…

Дуже важливе завдання, яке ставила перед собою дитяча радянська література, – це підготувати дитину до життя так, щоб вона була до нього адаптована і позитивно сприймала те, що навколо можна позитивного побачити. У полі орють, моряки в морі плавають, будинок будують…

У Наталі Забіли  є величезні вірші про те, як будують будинок. От вірш «Тут буде дім», довгий-предовгий. Симпатичні діти дивляться, як копають котлован,  потім підходять, знайомляться з жінкою, яка працює на екскаваторі… Насправді, таких книжок про те, як і що роблять дорослі, зараз по-моєму дуже мало. Дітям створюють дуже цікавий, але такий напівфантастичний світ… Може я чогось не бачила, але те, що можна читати з зовсім маленькою трирічною дитиною про те, що як роблять дорослі, – мені не попадалося.. А в бібліотеку по це прийти – можна знайти.

– Мабуть, дорослі і самі не дуже розуміють, що вони зараз роблять! У 90-ті роки заходить учитель в клас і питає: «Ким працюють ваші батьки?» І тільки три-чотири дитини, мабуть, з тридцяти у класі можуть щось внятно відповісти.  Бо це неможливо було сказати – що вони роблять? Батьки ідуть кудись на роботу, потім приходять звідси з грошима. що вони там роблять? Як вони їх заробляють? Як розповісти трирічній дитині, що її тато домовляється з одними дядьками, що вони щось продадуть другим дядькам, а ті дядьки у них куплять. Що він робить?

– Домовляється. Про це так і можна розказать, але над цим дійсно треба подумати…

– Мені здається, що у письменників дитячих дуже складне становище зараз:  коли їм треба розповісти про звірів всяких, про їжачка – все вже давно відомо, і вони можуть розповісти про їжачка. А це треба відрефлексувати – цю зміну світу, яка відбулася, – вона ще не відрефлексована навіть дорослою літературою. А дитяча література – вона ж більш консервативна. Це треба ще зрозуміти – як про це розповісти дітям. Я себе уявила, як я буду розповідати дітям про нинішню роботу дорослих… Це дуже складно! Це ж не полярники! Де ото шукати цих північних моряків? Особливо в Україні… Де вони є? Ніде їх нема!

– Зате це видно, це дуже романтично, це по Діскавері показують.

– Так, це дуже романтично. Але де їх біля дому побачити?

– Біля дому можна побачити, як малярі фарбують будинок. При цьому купують у тьоті, яка приїхала з села, літрову пляшку молока і її п`ють. Самі ми як раз з малою і бачили. Так красиво: в червоних робах, така ось біло-зелена пляшка…

– Ну ось чудове до Вас завдання: написати, скажімо, в такій ігровій манері типа Абетки що-небудь про різні професії сьогоденні… Про те, що сьогодні можна розповісти.

– А це складно, в принципі. Я ось знаю ситуацію, коли зараз видають, наприклад, знов  в таких добротних видавництвах Абетку машинок! Машину на Щ придумати ж треба… – Але і така є!

–     Спасибі, Ганно! Наступного разу почитаємо нашим читачам – малим і дорослим – хороші дитячі вірші.