Пурім – свято чудесного порятунку

Щороку, коли зима добігає кінця, а весна вже стоїть на порозі, євреї, в якій би країні світу вони не жили, святкують Пурім: одягають карнавальні костюми, веселяться і танцюють, печуть трикутні пиріжки з маком і згадують події сивої давнини.

Що ж це за свято таке – Пурім?

Це було в давні часи, дві з половиною тисячі років тому. В той час багатьох  євреїв доля закинула до Персії. Вони жили разом з персами і іншими народами цієї країни. Працювали, вірили, кохали. Одна красуня-єврейка навіть стала дружиною царя Персії – Ахашвероша. Щоправда, цар не знав, що його улюблена дружина – єврейка, та його це не дуже й турбувало.

Але був один чоловік, якому євреї були, як кістка поперек горла. Звали його Аман. Він був радником царя, мав величезну владу і був дуже зверхнім і бундючним. Він навіть наказав, щоб усі жителі, побачивши його, падали на коліна.

Одного разу Аман побачив неподалік царського палацу чоловіка, який навіть не подумав стати перед ним на коліна. «Негіднику, чи ти не чув мого наказу?» – вигукнув він. «У мене є тільки один Володар, перед яким я стаю на коліна – це мій Бог» – відповів чоловік. Аман нетямився  від гніву. Він довідався, що той, хто наважився йому заперечити – єврей Мордехай, родич Естер. І одного разу на бенкеті він нашептав цареві на вухо: «У твоєму царстві є дуже гордий народ, який не кориться владі і не шанує нікого, окрім свого Бога. Прийми закон, за яким  у той день, який я оберу, будь який житель Персії безкарно міг  би убити єврея, а його майно забрати собі. А я за цей закон пожертвую в казну 10 000 срібних монет».

Ахашверош підписав указ. Аман, для того, щоб вибрати день убивства, вирішив кинути жереб, погадати. Випав день 13 Адара.

А «жереб» давньоперською – «пур». Звідси й походить назва свята – Пурім.

Молодій цариці Естер було страшно і самотньо вдалині від дому. Вона попросила Мордехая бути поруч неї. Тому він і проводив ночі біля царського палацу. Однієї ночі Мордехай почув розмову двох охоронців, які задумали вбити царя.

Він негайно розповів про це Ахашверошу, злочинців покарали, а про вчинок Мордехая зробили запис у царській книзі.

Минуло кілька днів, і цар довідався, що його рятівник ще не отримав нагороди. Він покликав Амана і запитав: «Як вчинити я маю з дюдиною, якій завдячую житям?» Аман чомусь подумав, що мова йде про нього, і сказав: «Таку людину слід обдарувати дорогим одягом, посадити на доброго коня і провести містом, голосно проголошуючи: «Так чинить цар Ахашверощ з тими людьми, які зробили йому послугу». Цар віддав наказ нагородити Мордехая саме так, як порадив йому Аман. Це розізлило Амана ще більше. Він навіть дерево приглянув, на якому хотів би повісити Мордехая.

Мордехай  почув про плани Амана і розповів про них Естер.

«Що ж робити, як врятувати євреїв?» – думала юна цариця. І придумала. Естер влаштувала розкішний бенкет і запросила на нього царя і Амана. Цареві  дуже сподобався бенкет і він пообіцяв  Естер виконати будь яке з її бажань. Тоді Естер впала до ніг царя і  почала благати його відмінити указ про  вбивство євреїв.

«Що ж мені робити, я не можу відмінити свій указ – адже я цар!» – розгублено сказав Ахашверош.

«Але ти можеш, принаймні, видати  інший указ: дозволити моєму народові захищатися від убивць!» – сказала Естер. І цар погодився.

Так  провалилися злі задуми Амана . Євреї врятувалися, а сам Аман і виконавці його указу були знищені. Амана повісили на тому ж дереві, яке він обрав для Мордехая.

Наступного дня євреї святкували своє спасіння, прославляли відважну Естер і мудрого Мордехая, проклинали  спесивого Амана, раділи і веселилися. І так вони роблять тепер щороку!

 

 

 

 

 

 

Отже, як каже наш любимий Дядя Вітя у своїй виставі «Естерія –бууфф»,

Пусть свободный иудей,
Соберет своих друзей,

Этот праздник отмечает
Сколь возможно веселей!

Пусть вино сегодня пьёт,
Пусть подарки раздаёт.
И пускай у нас веками
Тот обычай не умрёт!

Каждый будет счастлив, рад,
Затевая маскарад.
И весёленькие маски
Надевают все подряд!

 

А  що це за трикутні пиріжки печуть в цей день? Пиріжки називаються «оменташ», що означає  «вуха Амана». Звичайно, нині ніхто не відрізує вуха своїм ворогам. Але в давнину такий звичай був.

Але не бійтеся їх куштувати, всередині оменташів – солодка начинка!

Автор мозаїк – Ліліана Брюка,

Картина Юлекса Веллера,

Фото і грим – Анни Таубе,

Переклад українською Раїси Кузик.