Стрітення

Сьогодні – 15 лютого – Стрітення. Що це означає? В цьому слові – дзвінке потріскування ранкового льодку на калюжах, спів падаючих з даху крапель і ще несміле щебетання пташок. Кажуть, цього дня зима з весною зустрічається і горобець має з  проталини  води напитися, щоб весна була теплою. Хоча – клімат змінюється і давні прикмети вже «не працюють». Але є те, що непідвладне примхам погоди.

В Храмі цього дня співають :

«Радуйся, благодатна Богородице Діво,
бо з Тебе засяло Сонце правди – Христос Бог наш,
що просвічує тих, що в темряві.
Веселися й ти, старче праведний,
ти прийняв в обійми визволителя душ наших,
що дарує нам Воскресіння».

Цього дня вже півтора тисячоліття православні християни вшановують одну дивовижну подію:

Давним-давно, за сотні років до Різдва Христового, жив в Іудеї чоловік на ім’я Симеон. Він був одним з  найосвіченіших людей свого часу, праведником і вченим: вивчав Тору – Святе Письмо, перекладав з єврейської мови на грецьку. І ось, коли перекладав Симеон книгу пророка Ісайї, він дійшов до слів «Ось Діва в утробі зачне і народить Сина» (Іс. 7,14), він засумнівався, як може діва зачати і народити? «Напевно, тут помилка і слід замінити слово «Діва» словом «жона». Він вже взяв ніж, щоби стерти написане на пергаменті, але тут з’явився Ангел Господній і схопивши його за руку, сказав: «Вір тому, що написано, ти сам побачиш подію цього великого таїнства, тому що не побачиш смерті, доки  не побачиш народженого від Пречистої Діви Христа Господнього на власні очі».

З того часу минули сотні років. Праведний Симон постарів, померли всі, кого він знав, а до нього смерть все не приходила. І ось одного разу, коли Симеон молився в Єрусалимському Храмі. Туди зайшла молода  жінка з немовлям на руках. Це Діва Марія, дотримуючись древнього іудейського закону, принесла Ісуса до Храму, щоб присвятити його Богові.

Старець Симеон відразу зрозумів, що його час настав. Він підійшов до Діви Марії, взяв Немовля на руки і сказав: «Ось тепер Ти відпустиш мене, раба Твого, Боже, з миром! Тому що очі мої побачили те Спасіння, що ти приготував для всіх людей. Світло для просвітлення язичників  і славу для людей твоїх Ізраїлю!»

Після цього старця Симеона назвали Богоприємцем. А день цей назвали Стрітенням, тому що людина зустрілася з Богом.

Тут же, в храмі, була стара вдова Анна. Вона була благочестивою жінкою, ревно молилася і служила Богові. Ця жінка теж впізнала Спасителя і розповіла про нього всім людям в Єрусалимі.

«Симеон взяв Немовля на руки. Він був такий маленький і легкий. Симеон благословив його і сказав:

– Ось я і зустрівся з Тобою. А тепер відпусти  мене, я піду. Він віддав Дитя Марії, вийшов з Храму і пішов додому, тихо-тихо. Тому що його життя закінчувалося».

А тепер – прочитаємо вірш Йосипа  Бродського. Мені здається, що ніхто не розкаже про це свято краще, ніж ці рядки:

З Йосипа Бродського

СТРІТЕННЯ

Анні Ахматовій

Коли вона вперше до церкви внесла
дитя, пробували у храмі з числа
людей, що були там постійно і здавна,
Святий Симеон і пророчиця Анна.

І старець дитину з Маріїних рук
прийняв, і всі троє стояли навкруг
малятка, зливаючись в маревну раму,
тим ранком, загублені в мороці храму.

Той храм, наче праліс, оточував їх;
схиливши верхівки, ховав від людських
зіниць і від зору небес, мовби в арці,
тим ранком Марію, пророчицю, старця.

Єдиний промінчик світив із вікна
на тім’я малому; та він ще не знав
нічого і тільки посапував сонно,
заснувши на дужих руках Симеона.

Було ж повідомлено старцю сьому
про те, що побачить він смертну пітьму
не перше, ніж сина побачить Господня.
Звершилось. І старець промовив: «Сьогодні,

вчиняючи слово Своє провісне,
Ти, Господи, з миром пускаєш мене,
тому що вже очі мої це уздріли дитя;

є Твоє він продовження й світла

лампада кумиропоклінним усім
народам, і слава Ізраїлю в нім».
І тиша запала, як старець умовкнув.
Та ще якусь хвилю, торкаючись крокв,

вгорі, під склепінням самим куполів,
кружляла над ними луна його слів
із шелестом тихим, мов птаха незнана,
що здатна злетіти – й спуститись нездатна.

І дивно було їм. З почутим у такт
лунала ця тиша. Ніяково так
Марія мовчала. «Які тут слова всі…»
І ось Симеон до Марії озвався:

«У тім, хто лежить на раменах твоїх, –

знікчемнення цих і піднесення тих,
предмет суперечок і привід для воєн.
І зброєю тою ж, Маріє, якою

терзатимуть плоть його, буде тоді
й твоїй душі завдано рани, й тобі
ця рана дасть бачити ясно, мов оком,
все, сховане в серці людському глибоко».

Скінчив він і рушив до виходу. Вслід
Марія, сутулячись, і стосом літ
похилена Анна, немов занімілі,
дивились. Малів він у значенні й тілі

для двох цих жінок між рядами колон.
Під пильністю поглядів їх, Симеон
ішов мовчазний порожнечею храму
туди, де дверей світляну бачив пляму.

Й тверді по-старечому кроки були.
Лишень трохи стишив ходу він, коли
пророчиці голос почувсь позад нього,
але не його там гукали, а Бога

пророчиця славити вже почала.
І двері все ближчі були. До чола
та одягу вітер торкався вже. Й ззовні
вривався шум міста крізь стіни церковні.

Ішов він вмирати. Й не в гамір юрми
ступив він за цими важкими дверми,
а в глухонімі території смерті.
Ішов він простором, позбавленим тверді,

він чув, що знезвучився час поза ним.

І образ Дитятка, із сяйвом ясним

круг тімені, смертною тою тропою
душа Симеонова перед собою

несла, мов світильник, у чорну ту ніч,
в якій ще нікому й ніколи раніш
дорогу собі осявать не траплялось.
Світильник світив, і тропа розширялась.

Дмитро Куренівець

 

 

 

 

Переклад українською Раїси Кузик