Виставка імені Орини Родіонівни

Мені останнім часом не щастить. То дізнаюся про яку-небудь цікаву справу, коли вона вже закінчилася, то прилітаю в останню мить перед закриттям. Але на цю виставку я прилетів вчасно! І навіть щось встиг зняти, хоча тут все постійно рухалося, бігало, співало, веселилось і змінювалося. А репортаж зробити не встиг, бо почалися свята, потім – інші свята, автобуси з екскурсією, трамваї з музикою…

А сьогодні я згадав, що вже 22 січня, а виставка «Початок Світу» закінчується 28-го! І зрозумів – зараз або ніколи. Тому що мені дуже хочеться, щоб ті, хто ще не сходили на цю незвичайну виставку – обов’язково потрапили б туди! Дитячі роботи, які там виставлені, так прекрасні, що в них важко повірити. Подивіться – переконайтеся самі!

Ось почитайте, як про це розповідає моя доросла подруга, Уляна Дикань:

­– Cпочатку в загальному інофрмаціонному полі з’явилися малюнки. Вони були виконані просто, але складно. Наприклад, будиночок з трубою був простої

геометричної форми, що стоїть анфас, з одним вікном, одними дверима і димом з труби. Але він стояв на такій багатошаровій підкладці – тло, на якому стояв будиночок, був глибокою землею до неба і глибоким небом – від  горизонту. Ця глибина була мальовничою. Коли я побачила вік автора – 4,5 роки – я не повірила!

З цього моменту я – зацікавлена – стежила за польотом цієї студії, яка носить ім’я няні Пушкіна – Орини Родіонівни – і перебуває в одному з підвалів Пушкінського в’їзду – місця традиційного розташування робочих майстерень харківських художників. За польотом я стежила через віртуальну щілину – фейсбук, де студія публікувала свої роботи.

Там з’явилися спочатку живописні джунглі з характерними мешканцями – жирафом, левом, трепетною ланню і биком, потім – море, намальоване на батику з приклеєними до нього паперовими рибами – таких же 4-5-річних авторів. А потім кілька робіт в стилі середньовічних портретистів – «Рафаель п’є чай» і «Дівчинка з кішкою» – кисті 7-8-літніх творців.

 

 

Роботи були хороші, автори – занадто юні для таких робіт, все це інтригувало.

Коли з’явилося оголошення про виставку робіт за період (страшно сказати) піврічної історії студії, не піти не було ніякої можливості. Назва виставки «Початок світла», думаю, пов’язаний з тим, що готувалася вона під час «кінця світу», який ніби підступив, але так і не наступив – 21 грудня. Виставка відкрилася 29-го.

І ось ми прийшли.

Атмосферу, в яку ми потрапили, так просто не описати.

Всі діти-студійці були в костюмах. Хто зебра, хто дракон, хто лисиця, хто принцеса. Діти були яскраві, як риби, і бігали серед дорослих, як звірі в джунглях, не відрізняючи людей від дерев.

Взагалі було багато відвідувачів з дітьми – навіть зовсім маленькими, на ручках і в кенгурушці.

Спеціально для спілкування з дітьми по залу ходили дві різнокольорові Коломбіни з дресированими руками – в однієї була рука-мавпа, а в іншої – рука-пудель, пристебнутий на повідець, щоб можна було з ним гуляти. Коломбіни пригощали дітей пряниковими фігурками – жар-птицями і петрушками; фігурки були на мотузочках, їсти їх через красу було неможливо, напевно тому вони раз у раз виявлялися на вухах у гостей виставки. У вигляді сережок.

Багато дорослих теж були в костюмах. По залу ходили жінка-арлекін з чоловіком-хвостатим левом, була пара: декадентка і невідомий солдат.

Після відкриття виставки яскрава особистість сучасного харківського графіті – Роман Мінін в червоному перуці став створювати за допомогою гітари фонову музику, а гості почали спілкуватися і пригощатися: дорослі – вином, діти – соком. І цукерками.

Окремо варто сказати, що відбувається виставка на території Інтернешнл Хауса – відомої школи іноземних мов, що на вул. маршала Бажанова, 7. Там трохи раніше була виставка групи художників під назвою «1», яку курирував викладач майстерні «Пушкінський в’їзд» — Микола Коломієць. У послідовності виставок читається спадкоємність поколінь художників.

Наступним номером концертної програми був виступ харківського гурту Вулиця Курзу – людей з картонними шкварками. Що таке «картонні шкварки» – толком не знаю, але барабанщик, наприклад, грав на тумбі, на якій сидів. Музика була така, що не танцювати під неї було складно – діти бігали, дорослі танцювали, разом вони водили хороводи і тривало все це досить довго – номерів десять.

Вся ця метушня відволікала від картин, але все ж вдалося обійти зал і – побачити.

 

Дітям теж дуже хотілося прорватися до мікрофона, і нарешті їм це вдалося. Одна з юних художниць так добре читала вірш Бориса Пастернака “Різдіяна зірка”, що якби я був не Планерятком, а якась тіточка, обов’язково розплакався б.

Крім названих будинку, джунглів, рибок, Рафаеля і Дівчини, мене особливо вразив «Лев, який з’їв слона і йому соромно». Чорний лев, із спотвореним в гіркоті обличчям, весь згорбився, присів і уткнувся в кут носом.

Там було багато автопортретів і портретів людей, наприклад, «Мама в дитинстві», і звірів. Багато  картин були підписані поясненнями.

Педагоги студії ймовірно знають якийсь секрет спілкування з учнями, завдяки якому роботи дітей виходять такі – емоційні і по-справжньому мальовничі.

 

 

 

 

 

 

 

 

Микола Коломієць говорить: «Ми намагаємося ставитися до дітей, як до справжніх художників і вчити їх працювати, як працюють художники».

Може, тому на виставці не було нудно дорослим, багато з яких теж мають відношення до мистецтва.

Дуже хочеться, щоб студія продовжувала свою роботу, завдяки якій з’являються ось такі свята та відкриття.

Я теж приєднуюсь до всіх побажань Уляни. Тим більше, що зовсім недавно студія «Пушкінський в’їзд» відзначала свій перший День Народження! Вітаю! Тому що краще привітати пізно, ніж ніколи.