Как мы валяли
Чи вмієте ви валяти, любі читачі?
– Це дивлячись що валяти, – скажете ви. – Якщо, приміром, дурня валяти – то це ми запросто!
Ну ні, дурня – це кожен вміє. А ось мої подруги – Дарька, Маруся і Сашенька – вміють валяти з вовни різні прикраси та іграшки!
Свій майстер-клас дівчатка проводили в день Святого Миколая, і тому було вирішено робити фігурки Санта-Клауса (або Діда-Мороза) і Снігуроньки.
Валяння буває мокрим і сухим. Для мокрого потрібна мильна вода, а для сухого – спеціальні голки. І – в будь-якому випадку – потрібна винахідливість, фантазія художника, власний неповторний стиль, і – обов’язково – запас терпіння.
Мистецтво валяння з вовни називають ще фелтінг (по-англійськи – войлок) або фільцевання (тобто – набивання). Це дуже давнє уміння. Майже вісім тисяч років тому люди помітили, що шерсть може «звалюватися», ущільнюватися. Для валяння спочатку використовували залишки шерсті тварин, які знаходили небудь у лісі. Минуло ще кілька тисяч років, і у стародавніх людей з’явилися домашні тварини. Тепер шерсть можна було стригти. Її стало більше.
У XVI столітті з’явилися перші «валяльні» майстерні. Там виготовляли войлок та вироби з нього – валянки, капелюхи… А ще через 300 років войлок стали робити за допомогою спеціальних машин, які здавлювали і прокатували шерсть, або проколювали її спеціальними голками.
Верстатів і пресів у нас не було, а ось голки – були. Голки для валяння – незвичайні, їх називають «пробивні голки». На них є крихітні насічки-гачечки, спеціально для того, щоб заплутувати, сплітати, перемішувати тонесенькі вовняні волокна, перетворюючи їх у щільну масу. Пробивною голкою ти багато-багато разів пробиваєш, проколюєш шерсть. Так шматочку вовни надається форма, деталі з’єднуються один з одним, і навіть наносяться візерунки.
Дівчатка принесли з собою грубу незабарвлену овечу вовну, кілька моточків різнобарвної більш ніжної шерсті і кілька звичайних губок, якими миють посуд.
Навіщо потрібні губки? – Запитав я у Марусі.
– Без губок не можна! – Сказала вона. – На губку ми кладемо шматочок вовни і колемо його голочкою. Ми повинні почути такий особливий звук. Якщо є такий клац – значить, все правильно.
Перед тим, як почати валяти, ми знайшли в інтернеті картинки, розглянули їх уважно, і вимкнули комп’ютер – тому що ми будемо робити зовсім інші іграшки, тільки трохи схожі. Отже, починаємо!
Спочатку з грубої вовни треба зробити основу, форму. Заняття це дуже копітке, нешвидке і стомлююче.
Дівчаткам стало нудно. – Давайте включимо якусь музику!! – Попросила Маруся. Але дорослі, Женя і Марина, одразу пригадали, як кілька десятків пітерських підлітків погодилися на експеримент психолога. За умовами експерименту хлопці повинні були провести 8 годин на самоті, самі з собою, не користуючись телефоном та інтернетом, без комп’ютера, плеєра, радіо та телевізора. Всі інші людські заняття – гра, читання, письмо, ремесло, малювання, ліплення, спів, музикування, прогулянки і т. і. – були дозволені. Дивно, але змогли витримати одиниці! Ми все це трохи пообговорювали – як краще провести час зовсім без звичної техніки. Дівчатка сказали: «Ми б впоралися, ми вміємо себе розважати самі». «Ура, – сказали дорослі, – так давайте!»
І ось, поки іграшки в руках у майстринь поволі валялися, дівчатка стали читати вірші Пушкіна. Маруся прочитала «Русалку», Даша – «Гусара», а Саша – «Як нині збирає Віщий Олег». Але ці вимогливі дорослі весь час перебивали дівчаток: «Ви декламуєте занадто швидко! Ну хто так читає вірші? Ви що, зовсім не відчуваєте тексту? Треба читати ось як!» Взагалом, вийшов ще й майстер-клас з читання віршів вголос. А потім всі разом співали пісні… І колядки, і «На тверді блакитній», і нові гарні пісні, яких дорослі не знали…
З першого разу вийшло дружно, але так собі. А на третій пісні ми всі розспівалися, і через двері було слухати дуже приємно! Тихо так, красиво. Я спеціально вилетів за двері, щоб послухати.
Так було в стародавній Україні: дівчата і дівчатка збиралися зимовими вечорами в якій-небудь хаті, співали пісні, займалися рукоділлям. Такі зібрання називалися «вечорниці», і відбувалися вони від початку Різдвяного Посту до Великого. Як раз в такі морозні дні, як зараз.
У ритмі пісень і віршів ледве чутні тихі швидкі удари голочками в шерсть, поки вона не стане щільною. Це схоже на ліплення, на роботу скульптора. Хто знає, може, хтось із моїх друзів стане художником або скульптором?А поки що – основа готова!
Тепер дідів-морозів та снігурку треба одягнути. Знову – незлічені, швидкі й акуратні удари голочками, і ось вони, наші красені! Які різні Санта-Клауси вийшли у Сашеньки і у Дарки!
Дашка і Сашенька, хоч і валяли в перший раз, своєю роботою задоволені. Сашенька говорить: «Я дуже люблю такі ляльки – без різних там очей і ротів. І сама таке роблю, і в магазині вибираю! А дорослі постійно питають: «А де ж очі?!!»
А ось Маруся, як більш досвідчена майстриня, бурчить: «Голова занадто велика. І усмішка не вийшла! »
На мою думку, майстер-клас у нас удався. Дві години роботи, пісні, вірші, розумні розмови і подарунки для мам вийшли на славу. Дочекаймося Нового року – і прикрасимо ялинку. Ось таку, наприклад. Це справжній кипарис, тільки кімнатний. Він добре себе почуває у міській квартирі – і на свята, і після них. І ніяких живих дерев рубати не треба!
А ще наші Валяшки відправляться на віртуальну ялинку-конкурс на Блогах Мам.
Переклад українською Інни Ачкасової