Свято мови на майдані Свободи
Зараз дорослі багато розмовляють та думають про мови. І я вирішив поговорити з вами про це, і навіть сам не помітив, що пишу українською. Бо для мене це дуже легко – я змалечку розумію і російську мову, й українську, можу читати, розмовляти й писати обома.
Я впевнений, що й для вас, мої юні друзі, це також неважко робити. Чому ж тоді дорослі кажуть, що українську мову треба захищати? Для чого, від кого?
Трохи більш ніж шістдесят років тому в світі з’явилась нова країна: Ізраїль. Туди з`їхалися люди з різних інших країн, які розмовляли кожен своєю мовою. Старовинна мова єврейського народу, іврит, їснувала тоді тільки у книгах. Нею ніхто не розмовляв, як и латиною, і древнегрецькою.
Але люди дуже бажали, щоб їхня мова відродилася, і ось – вона живе! Вона шумить, як морські хвилі, шепоче, як пісок в пустелі, сміється, як маленькі діточки. На івріті зараз розмовляють, пишуть книжки, співають, вчать математику…
Але ж з нашою мовою все добре! Вона у нас є! Нам не треба відновлювати її зі старих книжок, нам не треба її навіть вчити! Ми знаємо її з дитинства. А ще – ми з дитинства знаємо російську. Нам треба тільки зберегти те, що в нас вже є!
Коли мова жива? Тоді, коли нею користуються. Коли поети складають нею вірші, вчені – пишуть складні розумні книжки, музиканти співають пісні, а головне – коли нею спілкуються люди. Тоді окремі струмочки слів збігаються у ріки, моря, океани мови!
От про що я думав, коли летів над нашим Майданом і почув вірші. Коли я навіть ще не розчув окремих слів, я вже знав, що ті вірші гарні, і що вони звучать українською мовою. Бо українські вірші не можна сплутати ні з чим!
На Майдані люди слухали виступ поетів – Сергія Жадана, Сашка Ушкалова, Ігора Зарудко. Бо це ж так природно – читати свої поезії просто неба! Хоч було і дуже спекотно, нам було добре разом – поетам, читачам, місту.
Вірші Сергія Жадана, відомого харківського поета:
***
Кожного разу,
коли вони зустрічалися,
коли сварилися
і сперечалися,
все перекочувалося
і не закінчувалось,
і кожного разу
повітря засвічувалось…
Це все колись почнеться
Усе, що ти побачиш уві сні –
твої аеродроми запасні,
трава в басейнах і птахи в депо,
осіннє пересіяне тепло,
усе лежить під товщею морів,
й команди торгівельних кораблів
витягують із вугільного тла
підводних духів ламані тіла,
не сплять до ранку, збившись зі шляху,
минають темінь – мічену, суху,
з вогнем і льодом в серці та душі
вганяються в негоди і дощі.
І капітани чорної зими,
ховаючись від втоми та тюрми,
вже сваряться заведено в імлі,
затоплюючи власні кораблі.
Пропалюють ракетами туман,
і висипають щедро в океан
печальний чай цейлонських узбереж.
Тепер і ти до ранку не заснеш.
Сашко Ушкалов
Автопортрет
У Харкові сезон дощів
Мокрі крила янголів липнуть до небес.
Усі люди як люди – з парасолями
А Сашко Ушкалов – без…
Ігор Зарудко
Заасфальтуйте асфальт асфальтом
зруйнуйте зруйноване місто
де ще поволі накрапують краплі води
перетріть перетерті новини
як презеденти презедентили чужі країни
сформуйте сформовані армії
розбийте розбиті заводи
залиште без грошей народи
запам`ятайте речі такими
як бачили ви їх донині
бо згодом і вас відпрезедентять
презеденти чужої країни.
Фото Наталки Зубар і Жанни Титаренко